Твори присвячені Олександрові Федоруку

2000-го р. Олександра Федорука було призначено Головою ДЕК-у НАОМА. Захист дипломної роботи Іви Павельчук було призначено на 15 годину 22 червня, під час якого відбулося офіційне знайомство. Згодом О. Федорук погодився подивитися абстракції Павельчук в майстерні і стати куратором її московського проекту «Туга Червоного за Яскраво Блакитним» (2000), який тоді, під час конкурсної презентації виборов Грант Міжнародного Салону-2001.

Проект з успіхом експонувався у Москві, що засвідчують численні публікації в тогочасній московській пресі. «Скляні» інсталяції І. Павельчук почали запрошувати на виставки в Німеччину і Польщу. 2004 року за Маніфест «Референтна Колористика» Павельчук отримала стипендію від Міністра Польщі і можливість безкоштовно проживати в цій країні півроку, де вона розпочала збирати матеріали для майбутньої дисертації про сучасне абстрактне українське мистецтво.

Акт індивідуального нонконформістського спротиву, що мав місце у житті Павельчук, мав свої наслідки, майже на десятиліття (2000-2010) І. Павельчук набула статус «Persona non grata» і абстракції художниці були позбавлені можливості брати участь в офіційних виставках абстрактного мистецтва, між іншим, як і до 2000-го року. В цей період абстракції І. Павельчук експонувалися лише поза межами України, а щоб компенсувати професійну прогалину, художниця провела декілька персональних виставок на Батьківщині.

Je'Taime (2000)
200 х 150 см. Плексиглас, емаль

Je'Taime (2000)
100 х 80 см. Полотно, олія
Приватна збірка

Компліментарність Червоного та Блакитного (1995-2000)
200 х 180 см. Плексиглас, емаль

4. Je'Taime (1995-2000)
200 х 150 см. Плексиглас, емаль
Фрагмент

За сприяння О. Федорука було знайдено спонсорів і видано два персональні каталоги з його вступними статтями. При потенційній можливості О. Федорук підтримував професійне реноме І. Павельчук, зокрема, періодично видавав публікації про її творчість.

Тому випадкове знайомство виявилося доленосним і з часом довершило формування національно-громадянської свідомості та позиції художниці. З одного боку, О. Федорук наголошував на національних підвалинах творчості художниці, апелюючи до її колористичної відкритості, з другого – знайомив живописця зі світовим мистецтвом, розкриваючи крок за кроком його новаційні звершення. По суті він «відкрив світ» та нові професійно-творчі можливості цілковито іншого масштабу. На початку другої декади 2010-х підросло нове покоління патріотично-налаштованих мистецьких дилерів, яких цікавила не тільки висока якість живопису, але й національно-пасіонарне наповнення образів. Отож абстракції І. Павельчук почали залучати до різних українських аукціонів, де твори купувалися.

О. Федорук на тлі своєї картини Je'Taime (2000)

І. Павельчук та О. Федорук (05.08.2004)

Диптих. Автопортрет Іви Павельчук (2005)
40,5 x 37,5 см. Полотно, олія
Власність автора

Диптих. Портрет О. Федорука (2005)
49,5 х 35 см. Полотно,олія
Власність автора

Проте, у І. Павельчук були позасвідомі творчі «забобони», зокрема, вона зауважила, що коли намалює людину в «реальній» подобизні, то втратить можливість бачитись з нею в справжньому житті (оскільки усі, кого вона намалювала раніше, залишилися тільки на її портретах). Саме тому художниця побоювалася малювати О. Федорука «реально», натомість створювала його абстрактні образи, або ж картини-присвяти. Приміром, приблизно через півроку після знайомства з О. Федоруком з’явилися перші твори досить великого розміру : «Je'Taime» (2000) та «Компліментарність Червоного та Блакитного» (2000), які потайки присвячувалися майбутньому чоловікові. Посвята картини «Je'Taime» була офіційно оприлюднена лише через десятиліття на аукціоні №20 Аукційного Дому «Золотое Сечение», де твір експонувався під лотом № 38.

2005 року було створено диптих невеличкого розміру, який складався з абстрактного автопортрету І. Павельчук «П’ята стихія» (2005) та абстрактного портрету О. Федорука, що отримав назву «Смарагдовий Чаклун» (2005). Очевидно, таке найменування прагнуло висловити певну магічну дію, яку справляв О. Федорук на І. Павельчук і яку художниця не могла пояснити словами. 2006 року було написано наступний невеличкий абстрактний портрет, який І. Павельчук назвала висловом молодого українського поета Дмитра Лазуткіна: «Не сподівався, та накоїв» (2006, КНМРМ, Ж-1967). По завершенню персональної виставки 2006 р. в залах Київського національного музею російського мистецтва цю картину було передано на постійне зберігання до музейного фонду.

О. Федорук у Китаї (2006)

Портрет О. Федорука "Не сподівався та накоїв" (2006)
35 х 31,5 см. Полотно, олія
Київський національний музей російського мистецтва (Ж-1967)

І. Павельчук та О. Федорук під час аукціону Золотое Сечение на тлі картини Je'Taime (2012)

Над щастям мов над прірвою (2012)
180 x 86 см. Полотно,олія
Власність галереї Совіарт

Велика різниця у віці мимоволі надавала стосункам рокового присмаку. Ці побоювання І. Павельчук рефлекторно позначилися у творі 2012 року, який вона назвала «Над щастям мов над прірвою» (2012). Сюжет картини мав декілька різних у кольорі варіантів, перший з яких зберігається в колекції асоціації Арт-галерей України, другий - у Павельчук і декілька картин залишилися й досі недописаними.

Підсвідомо як психолог, Павельчук ясно усвідомлювала, що постать О. Федорука виникла в її житті не випадково: така потреба мала первинні мотивування. Зростаючи без батька, художниця неодноразово уявляла свого власного «Чарівника», який оберігатиме її й при першій потребі зможе усе «виправити». Отож насправді прихильність І. Павельчук аргументувалася ірраціональними рефлексіями, компенсуючи дефіцит уваги в період неповноцінного дитинства.

2015 року Павельчук перестала «боятися» малювати «реальні» образи і створила п’ять портретів доньки Михасі. Вона мріяла про парний портрет з чоловіком, який просила замовити у київського художника Михайла Гуйди. Оскільки О. Федорук багато років відкладав це гіпотетичне «замовлення», Павельчук вирішила, що згодом намалює його сама.