Історія створення "Портрету України" - Що тебе не згубить, то тебе укріпить (2008)

Твір «Портрет України: що тебе не згубить - то тебе укріпить» (2008) є другим абстрактним образом Батьківщини в творчості Павельчук. Відчуття національної пасіонарності передано шляхом використання основних барв національної української палітри, які завжди зустрічаються в народному мистецтві. Уважний глядач може зауважити, що впродовж 1995- 2006 років Павельчук відмовилася від використання чорної барви, яка немовби зникла з природи її творчості.

Твір «Портрет України: що тебе не згубить - то тебе укріпить» (2008) є другим абстрактним образом Батьківщини в творчості Павельчук. Відчуття національної пасіонарності передано шляхом використання основних барв національної української палітри, які завжди зустрічаються в народному мистецтві. Уважний глядач може зауважити, що впродовж 1995- 2006 років Павельчук відмовилася від використання чорної барви, яка немовби зникла з природи її творчості.

«Портрет України. Що тебе не згубить - то тебе укріпить» (2008)
Створений за 5 років до Революції 2013-2014-х років

Іва Павельчук на Майдані (зима, 2014)

Майдан (2014)

Майдан (2014)

Однак, у період 2006-2008-х років суспільні ілюзії на реальне відродження національної культури не виправдалися і зникли. Твори Павельчук цього періоду набувають драматичної динаміки через введення контрасту чорного тону, який протиставлявся спектральним кольорам веселки.

В такий спосіб художниця передавала відчуття безперспективної трагічності українського укладу буття, яка на тлі життєрадісних яскравих барв не одразу впадала у вічі, але «гризла» сили країни із середини. Влітку 2013 року було видано монографію Павельчук про українську абстракцію, обкладинку якої прикрасила ілюстрація «Портрету України». У висновках книги зневірена Павельчук написала, що громадяни України, які територіально проживають поміж Росією та Польщею, так і не усвідомили, ким вони є насправді - «українцями» чи «окраїнцями прилеглих держав».

Проте революційні події кінця 2013 року неочікувано в драматичний спосіб виявили «хвороби» держави, які Павельчук увесь час метафорично змальовувала. Абстрактні твори Павельчук не прагнули відтворити зовнішню відповідність реальності, проте вони створювали, а нерідко випереджали, правдиву «хроніку» громадянських настроїв і врешті уособлювали «невидимі», але не менш важливі -- і таки реальні! -- відчуття загалом усього українського суспільства.